Питання про будівництво залізниці, яка б з’єднала Петербург і  Москву з портом, що не замерзає, на Чорному морі, вперше виникло ще у 1836 році. На той час єдиним транспортним засобом у Росії була підвода, а єдиним експортним товаром – сільськогосподарські товари. Саме для їх продажу каравани таких підвод підвозили ці товари по бездоріжжю до Одеського порту – єдиного центру збуту продукції на півдні Росії. Зростаючий новий морський порт здійснював зв’язок  Росії з багатьма державами. Підводи, запряжені волами, та поштово-пасажирські диліжанси, у яких містилося по 5-6 осіб, вже були не в змозі забезпечувати зростаючі потужності цього порту, і тому потребували заміни на новий вид транспорту. Цим новим транспортом і мала стати залізниця. Безліч листів, клопотань, рапортів свідчили про перешкоди, що виникали на шляху її створення. Навіть на лист вельможного царедворця Воронцова міністр фінансів Кокорін відповідав, що залізниці є вигідними лише там, де є великий рух людей, а перевезення залізницею вантажів є, на його думку, дуже невигідним. Газета “Одеській Вісник” 1861 року писала: “У Новоросійському краї шляхи взагалі знаходяться ще у зародковому стані”. Але Кримська війна вочевидь засвідчила, що поразка у війні сталася через відсутність у країні сучасного транспорту. Після тривалих суперечок 15 січня 1863 року царський уряд прийняв рішення про початок будівництва залізниці на півдні країни за рахунок державної скарбниці з використанням на цьому будівництві солдат царської армії. З цією метою було відроджено 4 робочі роти по 550 солдатів. Будівництво перших дільниць у напрямку Одеса – Балта розпочалося 4 травня 1863 року і було завершено у рекордні строки. Вже 7 листопада 1863 року здійснена випробувальна поїздка на головних дільницях, а через 2 роки відбулося урочисте відкриття залізниці від Одеси до Балти протяжністю 197,6 верст. Особливий потяг з 200-ми запрошеними сановними особами рушив о 9-й годині від портової церкви і, доїхавши до товарної станції, зупинився там для здійснення урочистого молебня і водохрещення. А вже другого дня з Одеси рушив перший потяг.

4 грудня 1865 року розпочався регулярний рух потягів по Одесько-Балтській залізниці. Враховуючи складний рельєф місцевості, будівництво Одеської залізниці було пов’язане з доланням великих труднощів. Про це свідчить хоча б будівництво її приморської ланки, яке проходило від Пересипу до Тираспольської застави на узвишші. Протягом майже всього шляху полотно залізниці проходило мов у відкритому тунелі. З 1 вересня 1866 року Одеська залізниця набула державного статусу. З цього часу на будівництві залізниці брало учать майже 30 тисяч працівників. За перші півроку збитки від її експлуатації склали майже 300 тисяч рублів. Наприкінці ХІХ століття Одеською залізницею перевозили сіль, вино, тканини, обладнання, меблі та багато інших товарів, що експортувалися за кордон. Йшов 1918 рік, молода республіка була охоплена полум”ям громадянської війни та іноземної інтервенції з боку чотирнадцяти держав. Розруха призвела державу до нестачі хліба, вугілля, металу. Економічні труднощі посилювались тим, що основні продовольчі та сировинні ресурси були відірвані, а транспорту, який міг працювати з великим навантаженням не було, зовнішні та внутрішні вороги наносили постійні удари. Уряд країни приймав енергійні заходи щодо укріплення порядку на транспорті. Для цього, наприклад, на окремих залізницях, як на колишній Катериненській нині Придніпровській залізниці було створено військово-революційний штаб,очолюваний Гаврилом Михайловичем Баглеєм, ім”я якого тепер носить станція. У  боротьбі зі злочинністю на залізничному транспорті в той час брали участь підрозділи Червоної Армії, озброєні загони  залізничної охорони, карного розшуку територіальної та продовольчої міліції. Але життя вимагало більш ефективних заходів для наведення порядку на залізницях країни і охорони  народно-господарських вантажів, що перевозились залізничним транспортом. Вузька смуга землі, розташована вздовж залізниці, яка називалась полосою відчудження, була поза територією дії територіальної міліції. Виникла необхідність створення на залізничному транспорті спеціальних органів міліції з постійними кадрами, які б добре знали специфічні умови роботи. 3 лютого 1919 року міжвідомча комісія, створена з представників Головного управління Робітничо-селянської міліції і Народного Комісаріату шляхів сполучення внесла до Колегії НКВС проект декрету  про організацію залізничної міліції. Колегія схвалила проект.